Пономарьова Анастасія

Біографія

Індустріальна спадщина - це не тільки архітектурна оболонка, а і людський ресурс.

Аутентичність місця та доцільність: чи можемо ми вважати вдалим об’єкт індустріальної спадщини, якщо збережено лише архітектурну “оболонку”, без звернення до нематеріальної спадщини? (створення музею, архіву, часткового збереження функції міста)? Чи ми можемо взагалі говорити про “аутентичність” ревіталізованого об’єкту?

Індустріальна спадщина - це не тільки архітектурна оболонка, а і людський ресурс (професійний досвід, знання), а також індустріальний ландшафт (інфраструктура, механізмами та обладнання). Культурний та історичний компонент - теж частина спадщини. Робити трансформацію тільки виключно як вторинне використання будівлі -  це оцінювати спадщину лише у квадратних метрах. Звісно, це не так радикально як повна руїнізація, але ревіталізацією це назвати не можна. Усвідомлена ревіталізація як збереженням матеріальної  та нематеріальної спадщини, гра в довгу із довгостроковими цілями. Саме тому вона мало кому цікава. Окрім активних людей з позицією.

Індустріальна спадщина на території України належить до імперського або радянського періоду. Чи можемо ми говорити про неї як про “незручну спадщину” (uncomfortable past), і якщо так, то як ми маємо працювати з цією спадщиною? 

Звісно, певний негативний імідж в цій спадщині є. Навіть найкращі приклади якісної промислової радянської архітектури рідко відносять до списку пам’яток ландшафту, та і не вважаються цінними серед жителей. На тлі декомунізації певний інтерес зараз мають промислові підприємства імперської доби. На Східній Україні дослідження цього періоду індустріалізації взагалі відіграє важливу роль, оскільки воно розвінчує міф розбудову Донбасу в Радянські часи.

Ви були кураторкою воркшопу Dreaming up the KhTZ, і мали можливість трохи познайомитися з районом та заводом. Які, на Вашу думку, перспективи розвитку цього району? Також чи вважаєте Ви проєкт Ecopolis HTZ вдалим концептом, і чому так або ні? 

Перше, що кидається у вічі, коли дивишся на проєкт Ecopolis HTZ - це низький рівень архітектурних рішень. От, наприклад, однотипні будівлі та взагалі якась гомогенність забудови. Очевидно, що генеральний план та окремі будівлі разробляла одна компані. Навіть у Москві такого вже роблять. Подивіться хоча б на проект ревіталізації заводу  ZIL. Хочеться побачити на місці якої існуючої забудови з'являться нові будівлі. Той проект, який називаєть себе еко, повинен принаймні розглянути можливість подальшого використання (re-use) індустріальної спадщини. Чи не так?

Також з інформації на сайті, зрозуміло що презентація (принаймні 8 відео) націлено на зовнішніх інвесторів. В той час коли участь місцевих (архітекторів, жителів) у проекті залишається незрозумілою. От наприклад, як буде поєднаний новий проект із житловий районом ХТЗ? Взагалі із оточенням? Ми якраз під час Воркшопу досліджували житловий разом із Заводом. Не зрозуміло чому ця робота залишилась без уваги?

Які ревіталізовані об’єкти радянської індустріальної спадщини Ви вважаєте найбільш вдалими? (можливо, поза межами України - пострадянські, постсоціалістичні)?

Можу навести декілька український прикладів, які кожен має свою цінність.

Промприлад в Івано Франківську цікавий економічною моделлю. Кожен, хто має 1000$ може стати інвестором. Цей низький поріг вступу до команди співінвесторів можна рахувати як ознаку залучення, партисипації. Дуже прогресивною є діяльність майстерні МетаЛаб, яка є резидентом Промприладу, та яка робить урбаністичні проекти, пов’язані із заводом та районом. 

Чудовим прикладом тимчасової інтервенції на колишніх промислових територіях є TheMostFest - яскрава подія в Костянтинівці, яку проводила команда місцевих на чолі із спільним простором “Друзі” та командами із Києва: “Код Міста” і Формографія. Два фестивалі просто “взірвали” руїни колишніх заводів, які всі до цього оминали.

Взагалі більшість низових прикладів трансформації промислових територій швидко “вигорають”. І це не дивно, адже жодної легальної, фінансової та взагалі будь-якої підтримки з боку міста не має.