Мокроусова Олена

Біографія

Більше 20 років займається архівними та натурними дослідженнями історичної забудови Києва ХІХ-ХХ ст. З 1998 р. виконала більше 300 інвентаризацій та історичних довідок на об'єкти культурної спадщини, історичні території, більше 100 паспортів та 300 облікових карток на пам'ятки історії та архітектури Києва. Це дало змогу виявити та атрибутувати численні об'єкти культурної спадщини міста, багато з них занести до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Чи існує кореляція між ставленням до спадщини конструктивізму або  мієжвоєнного модернізму та її представленістю у реєстрах пам’ятників?

Така кореляція є, але я думаю, що вона умовна. Тому що в Києві (я можу говорити про Київ) набагато більша кількість об’єктів дореволюційної архітектури ніж радянського комунізму. Дореволюційних будинків в реєстрі більше. Другий момент — дореволюційну архітектуру почали вивчати набагато раніше, нею цікавитись, і тому більш активно включали до переліків пам’яток. Але на сьогодні доволі багато в реєстрі й переліках об’єктів радянського часу саме міжвоєнного і повоєнного. Об’єктів третьої хвилі модернізму ще дуже дуже мало і це теж має своє пояснення — ми тільки почали спадщину 60-70-80 рр. оцінювати й сприймати як спадщину, а не як оточуючу сучасну забудову. Ці умовні 50 років між появою об’єкту та тим коли його починають оцінювати як пам’ятку, становлять десь два покоління.

У випадку зі спадщиною конструктивізму пройшло вже 90 років десь?

Фахівці давно розуміють цінність спадщини конструктивізму 20-30 х рр., а пересічні кияни чи чиновники трохи менше, тому що умовно кажучи, воно не таке красиве, як люблять люди. Нема декору, треба розумітися трошки на архітектурі, щоб оцінити це не просто як коробку, а як пам’ятку архітектури. І ще такий момент, якщо це пам’ятка, наприклад, модерну, навіть у занедбаному стані, або у стані руїн це багате декорування, ліплення, панно тощо виглядає романтично. Архітектура конструктивізму вимагає чистоти форми, матеріалу та чистоти збереження цього матеріалу. Тому що в цього стиля небагато форм виразності, напроти важливі матеріали, цегла відкрита, рівні вікон не заповнені тощо. Коли це втрачається ця архітектура стає більш схожою на те, що називають коробками — чисті архітектурні форми поставлені один до одного. Але в наших реаліях саме цю чистоту і найскладніше зберегти. Історизм можна пофарбувати, виділити ліплення, і це буде красиво, на думку людей, які не мають стосунку до архітектури. А тут з цим складно.

Є реєстр пам’яток архітектурних і є реєстр пам’ятників історії? У випадку з радянською історією, як її пам’ятки співвідносяться з законом про декомунізацію? Чи є прецеденти виведення з реєстру через це?

Немає окремих переліків архітектурних пам'ятників і пам’ятників історії. Є спільний реєстр. Вони можуть просто позначатися як окремі види — це пам’ятка архітектури чи пам’ятка історії. Це окремі види пам'яток, але реєстр один і всі правила, норми, закони пам'яткоохоронні вони мають всі однаково діяти стосовно архітектури й стосовно історії, це перше. Друге, дійсно таких будинків в нас багато, але переважно це дореволюційні об’єкти. Історики це розуміють, а декомунізатори не дуже — все що пов’язано з боротьбою робітничого класу, все начебто підлягає декомунізації, але вибачте це такий підхід не зовсім історичний. Як на мене, дійсно в нас є кілька десятків таких будинків, які захищені тільки з точки зору історії, яку зараз ставлять під сумнів. Поки що вони не декомунізовані. Просто вони так і залишаються в переліках пам’яток з такими назвами - “будинок в якому мешкав діяч, або засідав з’їзд”. Але ці будинки цікаві і архітектурно також, тому я бачу сенс їх вносити до реєстру і готувати на них документацію облікову, в тому числі як на пам’ятки історії, акцентувати на їх архітектурних якостях, надавати трохи іншого значення. Це можливо, але такої системи немає, тобто якщо робимо документацію по якійсь вулиці й включаємо всі об'єкти по ній в реєстр, то ми на етапі підготовки документації можемо скоригувати, запропонувати іншу назву, підкреслити архітектурну цінність і внести в реєстр як архітектуру. Але для того, щоб зробити таку акцію повністю по якомусь місті, в нас безпосередньо просто немає такої можливості організаційної й робочої. І так завдання ще не ставилось, щоби терміново рятувати ці об’єкти, але, можливо, до цього і дійде, тому що ця декомунізація розширюється і поглиблюється.

Чи може людина,  яка не є чиновником чи фахівцем з архітектури ініціювати внесення пам’ятки до реєстру?

За законами й новими підзаконними актами може будь-яка група людей чи людина це питання ініціювати, але вона має розуміти, що якщо хочуть щось внести спочатку до переліку щойно виявлених (це така процедура — якщо будинок цінний, але не має жодного статусу), спочатку він має стати щойно виявленим об’єктом культурної спадщини, а потім його можуть занести до реєстру). Отже, на нього необхідно виготовити історичну довідку та фотофіксацію. Здається це не дуже складно, але не всі ініціатори готові виконувати ці довідки. А просто написати до нашого департаменту чи центру “ми хочемо зробіть його пам’яткою” при всьому бажанні ми з колегами фізично не зможемо на кожне таке звернення реагувати. Тому ініціатор має сам підготувати такий документ. Як правило ми з такими ініціаторами активно співпрацюємо — допомагаємо, показуємо як зробити. Вичитуємо ці документи. Ми постійно в контакті з людьми якщо вони готові самі працювати. Але треба, щоб на себе це хтось взяв. Байкове кладовище, наприклад в Києві, крематорій в ньому як елемент цього меморіального парку пам’яті — дуже цінний об’єкт радянського модернізму 70 х рр. - на нього вже пакет документів готовий і невдовзі він стане щойно виявленим об’єктом культурної спадщини. Єдина складність на сьогодні за новими правилами що ту історичну довідку має підписувати або кандидат архітектури, або кандидат історичних наук. Не завжди люди які ініціюють це питання мають такий фах. І їм доводиться шукати людину яка поставить цей підпис тому що не кожен кандидат архітектури чи історик вміє готувати таку документацію не дивлячись на свій фах і свою спеціалізацію.

З одного боку начебто це нове правило мало б підвищити рівень цієї облікової документації, а з іншого боку виходить трохи формально. Поки що така ситуація. Кілька таких ініціатив ми вже прийняли й сподіваємося що надалі так буде. Але просто так написати що терміново хочемо зробити всі ліхтарі пам’ятками, ті хто так просить не розуміють обсяг роботи та документації які треба провести для цього з нашою спадщиною. Така ситуація розрив між бажаннями і можливостями.

До речі про ці ліхтарі — чи можливо суто теоретично , щоб вони стали об’єктами культурної спадщини, чи вони є унікальним культурним об’єктом?

Вони є об’єктами культурної спадщини навіть як приклад радянської промисловості. Якісь лавочки, урни, бювети — це по перше, малі архітектурні форми, по друге, можна зробити виділивши якусь вулицю чи зону де вони сконцентровані й запропонувати як “ліхтарі такого-то проспекту”. Мабуть, це дійсно можливо, але пробувати треба, знаходити компроміси як ставитися до цих об’єктів. Якщо вони на вулиці Хрещатик стоять — ми однозначно кажемо, що це об’єкт елемент пам’ятки містобудування. Якщо в Маріїнському парку їх зняли незаконно наша позиція була однозначна, що це елемент пам’ятки садово-паркового мистецтва, навіть якщо не було прописано в паспорті. Облікова документація, часто це старі паспорти радянських часів, коли на це не звертали уваги, але наша позиція така, якщо об’єкт розташовані на території пам'ятки він також має охоронятися. А що стосується об’єктів поза межами пам’яток тут складніше. Я бачу якийсь такий умовний компроміс між владою, між тими хто хоче поміняти ці ліхтарі. Так юридично це не пам’ятка, але визнаймо, що воно цінне, підімо назустріч один одному спробуємо не руйнувати все. Можливо це утопічно, але в будь-якому суспільстві ставлення до пам’яток — це все одно компроміс.