Михайлишин Ольга

Біографія

Рівне — місто з багатою історією, з багатьма шарами пам’яті та багатьма шарами архітектури. Скажіть, будь ласка, яке місце архітектура міжвоєнного модернізму займає в культурній спадщині Рівного поміж інших шарів, чи помітна вона у місті?

Я б сказала, що немає чіткої відповіді. Вона помітна тим, хто знає про неї. Тим хто не знає — ні, за винятком кількох загальновідомих об’єктів. Це головпоштамт, яким всі користуються, Костел святих апостолів Петра і Павла, будинок колишньої страхової компанії (т. зв. “будинок каси хворих”), де зараз розташований адміністративний суд, і напевно, це і все з таких великих громадських будівель. Рівному дуже не пощастило в історичному плані, місто розташоване в точці, через яку проходили всі війни XX ст., тут були епіцентри боїв, місто бомбардували — і було дуже багато всього зруйновано. Особливо, житлова забудова, але і громадські будівлі постраждали, напевно тому ми можемо говорити, що цей шар все-таки є, але він дуже тонкий. Хоча пам’ять про нього є тому, що окремі будівлі формують канву. Десь в окремих точках це все збережено, і якщо об’єднати це тоненькими ниточками, якесь тоненьке полотно утвориться.

Це якщо говорити про матеріальні об’єкти, якщо говорити про об’єкти документального характеру — тут величезний потужний шар пам’яті — креслень іконографічних документів. Креслень в першу чергу в вигляді документів міського магістрату, цього багато, але знайомляться з цим дуже вузьке коло людей

Як в Рівному ставляться до спадщини польського періоду?

В нас раніше не вживали термін “міжвоєнний модернізм”, а коли характеризували якийсь об’єкт, казали: “це — польський будинок”. Польський як синонім якісного, добротного, достатньо модного і такого, що зберігає всі ці якості аж до тепер. Якщо кажуть “польська забудова”, то всі розуміють, що це будувалось в 1920-30 ті, і це знак плюсу та позитивне ставлення.

А чи є якісь спільні польсько-українські проєкти на цьому ґрунті, чи проявляють поляки ініціативу щодо збереження такої забудови?

Дуже багато, при цьому рух іде з двох сторін. Ми хочемо показати те, що в нас є для підтримки контактів з Європою, це як швидкий короткий шлях до такого зв’язку. А польська сторона шукає пам’ять про свою культуру, про шматок великий, хоч короткий — міжвоєнний час, коли фактично Польща стала перетворюватись в потужну державу, якою вона є тепер. Ідентичність польська ніколи не втрачалася, але певний її підйом, характерний для цього міжвоєнного часу, і напевно, на цьому тлі Польщу цікавлять ці терени. Тому є такий рух назустріч.

Дуже цікаво дізнатись про церковну модерністичну архітектуру, в нас такої немає.

Досліджуючи територію колишнього “Волинського воєводства”, яке охоплювало нинішні Рівненську, Волинську, частину Тернопільської області, можна побачити, що будівництво храмів тут було частиною ідеології та національної політики — пропаганда і поширення своєї віри. Говорили так — там, де костел — там Польща. Фактично будівництво костелів стверджувало, що територія є польською. Знаком належності до держави ставало будівництво костелів. Близько 76 костелів за моїми дослідженнями було збудовано. За 18 років це дуже багато і в планах було ще близько ста проєктів, які не встигли реалізувати.

Повертаючись до м.Рівного, нам пощастило, що тут був збудований запрошеним варшавським архітектором величезний стильний костел. Він довгий час був закритий чи використовувався як склад, меблевий магазин, фільмобаза і все, що завгодно. Були зняті хрести, ніхто про це не говорив. Потім в 1990 ті роки, коли змінилася ситуація, повернулись сюди польські священики — він був відкритий як діючий. Для міста Рівного це велика, велика удача.

Які зараз виклики перед рівненським модернізмом і чим займається Інститут українського модернізму?

Ми створили цю організацію ще у 2009 р. Засновниками виступили всі працівники кафедри архітектури (зараз — кафедри архітектури середовищного дизайну). Специфіка наших досліджень — дослідження історико-архітектурної спадщини Волині. В статуті записали, бо вже тоді розуміли, що з архітектурою починають відбуватися якісь, на наш погляд, не дуже хороші речі, і ми намагалися через нашу діяльність доносити інформацію з досліджень архітектурних до мешканців та керівництва міста. Насамперед в ЗМІ — в нас було досить багато радіопередач, телепрограм пов’язаних з минулим та збереженням спадщини.

Чим далі, тим більше ми відчували, що ця проблема загострюється і щодо викликів можу сказати, що на жаль досі Рівне не має історико-архітектурного опорного плану. Декілька років тому ця робота розпочалась, але з різних причин загальмувалася, зараз справа щодо розробки цього документу в судах. А час не стоїть на місці, забудовники знають, що є багато гарних ділянок в центрі міста, знають що будівлі історичні не мають статусу, а в нас такі, що мають статус пам’яток архітектури, можна перелічити буквально на пальцях двох рук. Можна робити що завгодно і це стосується і міжвоєнних об’єктів, особливо, житлових будинків, з якими приватні власники роблять все що завгодно.