Незручна спадщина: чи можна «відрубати» історію? Розмова з Катериною Кублицькою

У центрі розмови –  будівля Харківської обласної державної адміністрації та питання, яке сьогодні звучить дедалі частіше. Чи потрібно її зберігати, якщо вона асоціюється з травматичним минулим?

Позиція експертки принципово відрізняється від поширених уявлень: будівля не є «втраченою»,  вона зберегла значну частину своєї структури і може бути відтворена.

Але ключове тут навіть не технічне.

Будівля ХОДА –  це не просто об’єкт. Це фрагмент історії, який не можна редагувати за принципом «подобається / не подобається». Післявоєнне відтворення фактично створило нову будівлю – «дитя 50-х років», яка сама стала пам’яткою архітектури.

Катерина Кублицька підкреслює: пам’ятка архітектури –  це не тільки про естетику. Це про свідчення розвитку суспільства, технологій, досвіду попередніх поколінь.

Навіть більше, спроба відмовитися від «незручної» спадщини може запустити небезпечну логіку: спочатку — архітектура 1950-х, потім — модернізм (конструктивізм), далі — імперські періоди… і так до повного стирання історичної пам’яті.

У цій перспективі травма не зникає — вона лише змінює форму.

Особливо важливим є ще один вимір. Ця архітектура є локальною –  створеною тут, з українських матеріалів, українськими майстрами. Навіть у межах соцреалізму вона містить національні коди, які часто залишаються непоміченими.

Отже, питання відтворення –  це не лише про фізичне відновлення будівлі. Це про здатність суспільства працювати з власною пам’яттю.

І, можливо, головна теза цієї розмови звучить так:  історію неможливо «відрубати» без втрати частини себе.