Житловий будинок “Слово”

Житловий будинок «Слово» був побудований для Спілки письменників на вул. Культури, 9 за проєктом архітектора М. І. Дашкевича. Розробка і реалізація проєкту здійснювалися в 1927-1930 рр. інститутом «Укргражданстрой» на кошти літераторів, членів житлового кооперативу «Слово».

Зведення будинку «Слово» відбувалося у дуже цікавий період, в останній третині 20-х рр., у найбільш насичені подіями в архітектурному житті роки. Це були останні п'ять-сім років столичного періоду, який продовжувався з 1917 по 1934 рр.. Під кінець1920-х рр. зросло значення Харкова не тільки як адміністративного та освітнього, а і як народногосподарський центр, що викликало значне зростання населення. З 285 тис. осіб в 1920 р. кількість жителів до 1927 р. збільшилася до 423 тис., в місті загострилася житлова проблема.

Будинок «Слово» в архітектурі цього періоду займає особливе місце. Його також можна віднести до будинків для «комуністичної еліти», але особливий контингент мешканців і те, що його було побудовано на кошти літераторів, роблять будинок унікальним. Хоча будинок називався «будинком для літераторів», в ньому, поряд з письменниками й поетами, проживали також представники інших творчих професій (художники, скульптори та ін.).

У плані будівля нагадує друковану букву С. Висота будинку п'ять поверхів, в ньому п'ять під'їздів, 66 квартир, по три-чотири кімнати в кожній. За проєктом увесь будинок слід було обладнати електричними ліфтами, це відразу втілено не було, електричні ліфти було встановлено пізніше лише в декількох під'їздах. А ось передбачених у проєкті солярій з душами над п'ятим поверхом був здійснений.

Конструктивне рішення будинку цілком традиційно. Будинок «Слово» має поздовжні і поперечні несучі стіни з цегли. Будівля зведена «в формах, що займають проміжне місце між модерном і конструктивізмом».

На розрізі по сходовій клітці видно, що міжповерхові перекриття всіх поверхів виконано з монолітного залізобетону по металевих балках (в той час найчастіше, з міркувань економії, із залізобетону виконувалося тільки надпідвальне перекриття). У будинку досить високі поверхи 3.28 м у світлі.

У період, коли було зведено будинок «Слово», нове житлове будівництво було чітко диференційовано відповідно до соціального статусу, професійних та галузевих підрозділів, відображаючи соціальне розшарування радянського суспільства, що формувалося. Архітектурний вигляд і комфортність житла, близькість до центру безпосередньо залежали від статусу його мешканців.

Архітектура будинку для літераторів відображала високий соціальний статус контингенту мешканців. У квартирах були просторі холи-вітальні, звідки окремі входи вели у кожну з трьох або чотирьох кімнат; просторі кухні, роздільні санвузли з ванними, солярій з душами на даху будівлі і, нарешті, передбачені проєктом електричні ліфти. В ході будівництва в початковий проєктом було внесено незначні корективи, що стосувалися числа вікон в кімнатах і розташування міжкімнатних перегородок. А після закінчення будівництва все ж таки встановили ліфти, хоч і не в усіх під'їздах.

У 1934 р. після переведення столиці до Києва, розвиток Харкова стало сповільнюватися, будівельна активність помітно зменшилася. Ієрархія і клановість суспільства і надалі продовжували відображатися на архітектурних рішеннях житлових комплексів, як до Великої Вітчизняної Війни, так і 20 років по тому, аж до середини 60-х рр. Період, коли Харків був столицею Української РСР, дав потужний поштовх розвитку міста. Було зведено багато найважливіші архітектурні комплекси, в тому числі й значна кількість житлових будівель, одним з яких був будинок «Слово», побудований для харківських літераторів.

Авторка Катерина Діденко