Романтична робітнича мрія - одноповерховий Харків

Житлові котеджі робітничих селищ у Харкові 1923-1924 рр

У 1920-х рр. в УСРР (після 1934 р. – УРСР) найбільш поширеними новими типами житла стають індивідуальні та блоковані будинки. Вони виділялися компактним функціональним об'ємно-планувальним рішенням, доцільним застосуванням раціональних конструктивних схем, нових індустріальних будівельних матеріалів.

У 1923 р. Харківської міської відділ комунального господарства «Гороткомхоз» організував проектування і будівництво трьох, так званих «робітничих селищ» поблизу від промислових підприємств з квартальною малоповерхової забудовою, навіяною містобудівною ідеєю «міст-садів» Ебенізера Говарда [1, c. 288; 2, с. 43].

В 1923-1924 рр. за проектом архітектора В.К. Троценка у співавторстві з П.З. Крупком, який виконував обов’язки старшого техніка та за участю студентів Харківського художнього технікуму І.К. Богомолова, І.Г. Таранова-Белозерова були забудовані 3 нових містобудівних утворень (селищами їх можна назвати умовно, бо не були зведені об’єкти соціально-побутової інфраструктури) при промислових підприємствах Харкова [3, с. 291]. Фактично у 1924 р. було споруджено 35 однотипних зблокованих цегляних двоповерхових житлових будинків-котеджів з прибудинковими ділянками без розділення огорожами та допоміжними будівлями.

Чотириквартирні двоповерхові будинки блокувалися у дві дзеркально-симетричні секції. Секція складалася з двох різних за плануванням, але однакових за складом приміщень окремих трикімнатних квартир, розташованих в двох рівнях. Вони були розраховані на заселення сім’ями з 4-5 людей. В першому поверсі знаходилася передня з дерев’яними сходами на другий поверх, туалет під сходами, кухня та вітальня. На другому поверсі знаходилися дві кімнати, одна з яких мала балкон. Будинки будувалися з цегли, з дерев’яними перекриттями та похилими черепичними дахами. Опалення первісно було пічним.  

Засоби художньої виразності, в характері англійських котеджів того часу, одночасно були співзвучні мотивами традиційного українського зодчества. У мальовничому образі житлових будинків відбилися особливості їх планувальної і об'ємно-просторової структури, характерні для української народної архітектури: круті схили дахів з великими виносами, веранди, тераси і балкони. Поверхня неоштукатуреними стін пожвавлювали нечисленні рельєфні деталі: цегляні «рядки» міжповерхових карнизів, підвіконь і перемичок над вікнами верхнього поверху, дерев'яні стійки навісів над крильцями прикрашені мотивами української різьблення.

Під час розробки нового типу житла В.К. Троценко надихався дослідженнями старих українських хат Харкова, у яких брав участь разом зі співробітниками Музею українського мистецтва під керівництвом С.А. Таранушенко. У 1921 р. виходить видання, ілюстроване обмірними кресленнями В.К. Троценка [4].

Проекти архітектора В.К. Троценко 1920-х рр. відбили його прагнення працювати в українському традиціоналістському дусі, одночасно враховуючи ідеологічні і соціальні запити соціуму, що втілювалися в естетиці новаторською архітектури. Роботи архітектора поєднують в собі риси функціональної доцільності, оригінальності та зв'язку з традицією, що отримало відображення в застосуванні скатних покрівель, дерев'яних деталей в народній стилістиці. З огляду на соціальне замовлення, архітектор-традиціоналіст успішно освоює прийоми застосуванні функціонально доцільних форм. Також застосовуючи порівняльний аналіз народного зодчества В.К. Троценко вказував схожість особливостей в архітектури різних регіонів, які знаходяться в подібних природно-кліматичних умовах. На думку архітектора, при наявності аналогічних будівельних матеріалів і схожого клімату, логіка будівництва визначала схожий характер архітектурних форм і прийомів.

Спроби застосування прийомів української самобутності в архітектурі зазнали нищівної критики з боку архітекторів-авангардистів. Відлуння тієї критики відчутне у популярних історико-архітектурних виданнях 1970-х рр. «Численні ганки, веранди, балкони, мансардні виступи перевантажили архітектурний об’єм котеджів, позбавили його цілісності, ускладнили об’ємну композицію»  [5, с. 27] – писав про котеджі харківських робітничих селищ  Б.А. Бондаренко.

Пошуки національної ідентичності в архітектурі УРСР були пов'язані з формуванням нових типів будівель, спробами освоєння нових конструкцій і матеріалів, створювали умови для новаторства. Розробка нових типів житлових будівель і застосування нових матеріалів і конструкцій разом з процесом переосмислення декоративних народних традицій створювали новий ґрунт для творчості архітекторів традиціоналістів. Із змінами стильових переваг від історизму до модернізму, українські традиційні форми переносилися на нове стильове тло.

Автор Денис  Вітченко