Уявлення про нову українську архітектуру до Держпрому

Будинок Держстраху УСРР

Взимку 1924-1925 років інженер Я.І. Кенський розрахував економічне обґрунтування амбітного проекту – він запропонував побудувати для усіх трестів, що містились у Харкові, єдиний будинок. За його розрахунками проект мав досить швидко окупитись та почати приносити країні гроші. Технічна можливість реалізувати цей проект за умови його пріоритетності була, але проект необхідно було втілити дуже швидко. Вже на етапі планування, спираючись на дореволюційний досвід, стало зрозуміло, що створити висококласну будівлю можна лише у 2 етапи: перший повинен був дати концептуальне рішення проблеми, а другий етап – втілення цього рішення у проект конкретного будинку. Але часу для оголошення двох конкурсів не було – будівництво повинно було розпочатись вже у 1925 році. 

Рішенням цієї проблеми могла стати лише ґрунтовна попередня робота, у результаті якої стало б можливим провести конкурс у 1 етап. Участь у цьому повинен був взяти дуже енергійний й досвідчений архітектор, але цей архітектор втрачав можливість створити фінальне рішення – він мав стати організатором, а не учасником конкурсу.

Доповнити економічні розрахунки Я.І. Кенського до рівня конкурсного завдання на майбутній Держпром погодився архітектор Олександр Георгійович Молокін. Він блискуче справився з задачею, не тільки підготувавши дуже докладне архітектурне завдання на будинок, але й сформулювавши концепцію нової української архітектури. Цю концепцію пізніше перенесли у конкурсні завдання 1920-х – 1930-х років на інші будинки площі, що дозволило отримати унікальний ансамбль, створений різними архітекторами. Усі архітекторі, які проектували будинки для площі, намагались на свій розсуд втілите те, що сформулював словами О.Г. Молокин.

Програма, складена інженером Я.І. Кенським та архітектором О.Г. Молокіним, змогла стати настільки проробленою та зручною для реалізації саме тому, що у архітектора вже склалось своє бачення того, як може виглядати будинок. Тому замовлений містом у 1925 році будинок Держстраху на вулиці Сумській став «розрадою» для О. Г. Молокіна. У ньому він реалізував своє бачення тієї програми нової української архітектури, яке він сформулював для Держпрому.

Будинок Держстраху майже єдиний об’єкт у Харкові, який відноситься до «індустріального романтизму». Сьогодні нам важко це уявити, але нова українська архітектура могла б набути і такого вигляду. Фасади будинку досить лаконічно (але багатше, ніж на реалізованому Держпромі) прикрашені декоративними деталями: рустом, дуже спрощеними плоскими карнизами, лопатками. Чим вище ярус, тим менше декоративних деталей на фасаді, але монолітні виступи балконів навпроти стають тим більше, чим вище поверх. Головний вхід до будинку до 1960-х років з боків був прикрашений спареними доричними колонами, цей мотив ще зберігається на додаткових виходах на бокових фасадах курдонеру. Найбільш забавною деталлю будинку є кронштейни балконів – вони прикрашені бетонними елементами, що імітують гайки.

Між тим при будівництві Будинку Держстраху була реалізовані прогресивні для 1920-х років конструктивні рішення – рамний залізобетонний каркас та монолітне часторебристе перекриття. Зазначимо, що небагато адміністративних будинків 1920-х можуть похвалитись модною тоді залізобетонною конструкцією – набагато частіше вона імітується з цегли та дерева.

Будинок Держстраху, як і Держпром замислювався багатофункціональним. Якщо у Держпромі планували поєднати – адміністративні приміщення, клуб та готель, то Будинок Держстраху поєднував 3 адміністративні поверхи та 2 поверхи житла для працівників. Вже к 1928 року від багатофункціональних будинків відмовились – їх створення здорожувало будівництво, а використовувати їх було не зручно. До того ж підвищились вимоги до рівня життя – відмовилися від комунального побуту. Вже наприкінці 1920-х нормою побутового обслуговування стала не комунальна вбиральня з рукомийниками на поверсі, а кухня та вбиральня з ванною на окрему 2-3 кімнатну квартиру.

Досить велика будівля Держстраху була, як і Держпром вирішена без замкнутих дворів. П-образна форма будівлі дозволила не тільки освітити усі надземні приміщення, але й створити курдонер – додатковий міський простір, який одночасно створив додаткову парадну територію для працівників перед входом до будівлі. 

У 1943 році будинок віддали Харківському інженерно-будівельному інституту. Зважаючи на зміну функції у 1960-х роках був збільшений вестибюль будинку, у зв’язку з чим був втрачений декор головного входу. Але в цілому будинок непогано зберігся і досі демонструє нам цікавий приклад «індустріального романтизму».

Авторка Ольга Швиденко