Архітектурний проект, що не був закінчений. Площа Дзержинського у Харкові

Площа Свободи у Харкові

Пам’яті Ігоря Миколайовича Лаврент’єва, який надихнув на ідею цієї статті.

Територія сучасної площі Свободи увійшла у кордони міста у 1886 році. Великі території від вулиці Римарської майже до сьогоднішньої вулиці Культури називались Університетські землі. Саме на цій території у 1891 році було розпочато будівництво університетського наукового медичного центру. Сьогодні збереглись не усі будівлі того часу, але все ще радує око містян комплекс старих корпусів Обласної лікарні та будівля Музею природи.

У 1923 році у міська влада вирішила розбити додаткову площу на незабудованих Університетських землях, для чого був проведений закритий конкурс. У ньому взяли участь О. М. Бекетов, О. Г. Молокін, О. Л. Ейнгорн і В. К. Троценко. Переміг проект Віктора Карповича Троценка, який запропонував створити на незабудованих ділянках круглу площу, з системою радіальних та кільцевих вулиць. Площа примикала до скверу позаду дерев’яної будівлі університетського моргу, що виходив на червону лінію Сумській вулиці навпроти сучасного будинку Облвиконкому. Вихід до головної артерії міста – вулиці Сумській (тоді Карла Лібкнехта), площа мала тільки через вузьку Ветеринарну вулицю (сучасна вулиця Свободи), що тоді проходила з обох боків вулиці Сумської.

Науковий медичний центр будувався як система вільно розміщених корпусів серед саду. За задумом В.К. Троценка сад розширювався, і у ньому планувалось побудувати котеджне містечко навколо круглої площі.

У 1925 році виникла ідея побудувати Держпром. Для цього шукали площадку й кругла площа була одним з варіантів. І тільки завдяки великим роботам з благоустрою території круглої площі та скверу перед нею конкурс було оголошено саме на цій ділянці.

Одночасно місто відчайдушно потребувало місця, де б проходили масові заходи (мітинги, ходи, паради), що були знаком часу. Місцеві архітектори не розглядали нову площу (місцеве звалище), як можливу площадку для мітингів. Але Сергій Серафімов, який не бачив реального стану, створюючи свій Держпром, запропонував дуже цікаве містобудівне рішення і задав новий вимір і нову концепцію для усієї площі. Держпром

зафіксував наявність широких вулиць заповнених міським транспортом між

корпусами, а площа перед ним розглядалась як всенародний форум. Так попередній проект площі втратив актуальність.

Одночасно з будівництвом Держпрому були проведені конкурси на інші будівлі, які планувались до будівництва на площі. Конкурс на будівлю Будинку уряду УРСР у 1928 році закінчився невдачею. Але О.І. Дмітрієв, який отримав ІІ премію, вирішив задачу зв’язку Держпрома та ще більш високих будівель, що стануть «крилами» Держпрому.

Крім будівлі Держпрому до війни на площі були побудовані Будинок проектних організацій (1934, арх. С. С. Серафимів, М. А. Зандберг- Серафимова), розпочато Будинок кооперації (1930, А. І. Дмитрієв), готель «Інтернаціонал» (1935, арх. Г. А. Яновицький), Будинок ЦК КП(б)У (реконструкція 1932, арх. Я. А. Штейнберг). Виник унікальний архітектурний ансамбль, створений різними архітекторами.

У 1929 році почалося об’ємне проектування площі, яка отримала ім’я Ф. Е. Дзержинського. У 1930 році зносять будинок моргу і корпус медичного факультету по вул. Сумській, і створюють прямокутний плац. Через капітальний будинок хімічного корпусу Університету (втрачений під час ІІ Світової війни) площа отримала унікальну «ретортоподібну» форму. У 1930- х роках проходить ряд конкурсів, де архітектори намагаються архітектурно «поєднати» 2 окремі частини площі.

Ансамбль площі дуже постраждав під час ІІ Світової війни, окрім Держпрому при реконструкції усі будинки отримали риси пишного сталінського ар деко. Прямокутна частина площі була доповнена новими багатоповерховими корпусами проектних інститутів. Тут була побудована сучасна будівля Обкому КПУ (арх. В.М. Орєхов та В.П. Костенко), що стала найкращім прикладом сталінського ар деко у Харкові.

Змінювати зовнішній вигляд Держпрому заборонив особисто М.С. Хрущов, тому архітектори закрили деревами нового скверу як завісою скромний вигляд «радянського первістка», щоб він не заважав пишній красі нового ансамблю.

Але проект площі все ще залишався недобудованим. У 1960-х роках був оголошений конкурс на будівництво великого культурного комплексу на протилежному від готелю «Харків» (колишній «Інтернаціонал») боці. Але цей проект не було реалізовано, як і купу наступних проектів. Реалізований був лише пам’ятник Леніну (побудований у 1963, знесений у 2014 році), новий висотний корпус готелю «Харків» на периферії площі та підземні станції метро. На початку 2000-х активно продовжувала обговорюватись ідея

створення підземних центрів під круглою частиною площі.

Важким ударом для міської професійної громадськості став будинок готелю «Прем’єр Палас». Доки тривало обговорення, чи можна будувати проект, що переміг у конкурсі, забудовник запросив стороннього архітектора, який створив будинок чужий для місцевої архітектури.

Сьогодні триває дискусія – чи можна доповнювати комплекс площі Свободи новими будинками? Як об’єднати докупи зручність, історичну цінність і екологічність? Як бути сучасним але зберегти спадщину?

Авторка Ольга Швиденко