Театр, який не побудували у Харкові

Конкурс на театр масового музичного дійства на 4000 глядачів в Харкові

Шановний читач! Шановні творчі особистості!

Ви маєте змогу повернутися майже на століття в минуле…

Уявіть собі цікаві події 1930-х років… Нова епоха, молода країна, новітні творчі ідеї, рухи, течії… Також прогресивні погляди на розвиток архітектури та містобудування. Сподіваюсь на вашу зацікавленість історичним минулим нашого видатного міста і повідомлю про маловідому, але дуже цікаву подію…

В історії розвитку творчої конкурсної діяльності одним із найвизначніших є міжнародний конкурс на державний український театр масового музичного дійства на 4000 глядачів в Харкові (1930 р.). 

В умовах архітектурного конкурсу, оголошеного в 1930 р., було задекларовано: «Рішення повинно бути дійсно нове і оригінальне, яке в повній мірі відображує ідеологічне значення театру в розвитку радянської культури, враховуючи разом з тим наявність тенденції сучасних радянських та іноземних театрів по відношенню до форми і характеру глядацького залу і сцени».

За попередньо розробленим в Діпрограді УРСР планом реконструкції центру Харкова будівля нового театру мала бути розташована на прямокутній площі відкрито до магістралі, яка зв’язувала історичний центр з площею Дзержинського (нині площа Свободи), де вже було збудовано найкрупніший урядовий комплекс. Також на цьому місці планувалось будівництво панорами Перекопу, всеукраїнської картинної галереї та інших споруд. 

Метою конкурсу було знайти найкращу архітектурну форму нової будівлі театру, яка б відповідала сучасним задачам музично-видовищних постанов і новітнім досягненням сценічного мистецтва. 

В програмі конкурсу було чітко вказано задачі щодо поставленої мети, де особливо слід відзначити ідеологічне значення такого театру в розвитку нової радянської культури та новітню сценографічну організацію, яка дозволяла б як постанови вистав, так і проведення масових народних свят, мітингів, демонстрацій, спортивних та циркових видовищ, до речі, з активною участю власне глядачів.

Важливо, що потреба проведення конкурсу на театр масового музичного дійства саме в Харкові значною мірою була зумовлена і історією розвитку театрального мистецтва в нашому місті. Дійсно, на той час в українському театрі утверджуються драматурги, з іменами яких у всіх театральних діячів асоціюються поняття інтелектуалізму, професіоналізму, модерної майстерності. 

І першим слід вважати Л.Курбаса, якому вдалося «європеїзувати» український театр, вивести його на провідні мистецькі шляхи світової культури та, найважливіше, збагатити світовий театр своєю власною театральною системою. Саме в ці 1920-ті роки Лесь (Олександр) Курбас працював у Харківському театрі «Березіль». За концепцією Л.Курбаса – все, що робить актор на сцені, повинно бути послідовним і зрозумілим для сприйняття глядачів, а важливою новаторською засадою його авторської системи був метод перетворень (ілюстративних, ірреальних, психологічних, символічних, стилізуючих, образних тощо), який він активно впроваджував своєю акторською майстерністю. Вже на той час Л. Курбас на сцені апробував такі мистецькі ідеї, які й сучасні театральні діячі вважають модерновими знахідками в напрямку традиційно-пошукового авангарду. 

Важливо, що роль і місце цього конкурсу в архітектурному процесі 1930-х років було обумовлено багатьма факторами, які були орієнтирами тогочасних творчих пошукових експериментувань.

Ітак, Харків…, перша столиця…, конкурс…уявіть собі, що на конкурс було представлено 143 проекти, майже дві третини з яких від іноземних архітекторів з Німеччини, Швеції, Італії, США, Японії, Франції.  Серед них слід визначити таких авторів, як В. Гропіус, А.Кастнер, Зденко-Стрижич, Кавакіта, Норман Бел Гед та багато інших. Такого кількісного й якісного розмаху конкурсних проектних ідей на той час майже не було. Наприклад, при проведенні конкурсу на Держпром у Харкові було подано всього 17 проектів вітчизняних архітекторів. 

Більшість проектів на театр масового музичного дійства в Харкові було виконано в пануючих на той час формах конструктивізму, але деякі  проектні рішення відрізнялись надзвичайно цікавими новаторськими підходами та авангардними пропозиціями. 

Так, автор премії І-а Альфред Кастнер (США) в своєму проекті під девізом «Машина» демонстрував величезну кількість трансформацій сцени і глядацького залу, включаючи формування амфітеатру навколо центральної арени. 

Новітня ідея  просторової трансформації двох сцен пропонувалась автором з Німеччини Зденко-Стрижичєм (девіз «Сектор в круге»), який здобув премію І-в.

Можливість розкриття сценічних постановок на зовнішнє міське середовище для об’єднання масових дій пропонувалась у проекті під девізом «1931 год» харківських авторів Костенка, Фридмана, Мовшовича, Штейнберга (премія І-с). 

В проекті японського архітектора Кавакіта (премія ІV), що було подано під девізом «R», залежно від театральної або будь-якої іншої масової постанови глядачам треба було на ліфтах піднятись на 11 поверхів. Автор також пропонував близько двадцяти варіантів трансформації сцени. 

Слід відокремити також і проект німецьких архітекторів Бозингера і Стонорова (премія VІ), що було подано під девізом «ОСТ 1930», в якому пропонувалась ідея універсальності всього театрального організму і розвитку творчого процесу масового театрального колективу. До речі, саме в цьому проекті новітня ідея театру-«лабораторії» виявилась в об’ємно-просторовій композиції театральної будівлі. 

Деякі автори пропонували замість традиційного театрального простору зі сценою варіанти величезного театрального середовища, пов’язані з простором вулиці що надавало можливість проведення масових дійств (ввести невеликий танк або броньовик, чи колони демонстрантів тощо), інші пропонували новітні спеціалізовані імітатори звуку або розповсюджувачі запаху. 

А відомий німецький архітектор В.Гропіус (премія VІІІ), який пропонував майже просте і звичайне рішення театру, найвизначнішим в своєму проекті під девізом «Масовий центр» визначав кінофіковані стіни, що дозволяло будь-кому назовні бачити театральну постанову на сцені.

Але переможцем конкурсу було визнано проект братів Весніних під девізом «Два пересекающихся круга», в якому внутрішнє середовище театру вирішувалось у вигляді єдиного об’єму, а сцена трансформувалась відповідно до різноманітних театральних та інших масових постанов, при цьому місткість залу збільшувалась з 4000 до 6000 глядачів. До речі, самі автори визначали проект Харківського театру як свій найкращий творчий здобуток.

Високопрофесійні члени журі конкурсу відзначали блискуче рішення конкурсних задач та програмних постанов, а саме: передбачено багатоваріантність трансформації сцени для оперних, драматичних, камерних постанов та проведення масових святкових заходів і спортивних виступів; сцена була механізована технічними пристроями  сценографічних потреб, а навколо залу передбачалась кіно галерея; передбачено можливість руху демонстрацій через  сценічний простір; трансформація глядацького залу надавала можливість збільшити його місткість з 2000 до 6000 глядачів.

Проект було прийнято для реалізації і, навіть розпочато будівництво допоміжних й акторських приміщень майбутньої, можливо, однієї з найкрупніших театральних споруд, але за низкою деяких соціально-політичних та ідейно-художніх причин його так і не збудували. На жаль…

В ході аналізу численних проектних документів і матеріалів професійного дискурсу того часу слід зазначити, що під час проведення цього конкурсу продовжувалась гостра ідейна боротьба між різними творчими групами. Також, існує версія, що однією з причин, яка перешкодила реалізації цього грандіозного проекту, було і перенесення столиці УРСР із Харкова до Києва. На основі аналізу виявленого рідкісного періодичного видання встановлено також, що перешкодою будівництва харківського театру, можливо, було й недоцільне та, м’яко кажучи, нецільове використання виділених на будівництво державних коштів.

Незважаючи на те, що проект театру не було реалізовано, науково-методичну роль цього конкурсу неможливо переоцінити, адже вся архітектура XX століття пройшла під великим впливом творчих ідей, запропонованих його учасниками. 

Авторка Олена ДУДКА