Початок крупноблочного будівництва у Харкові

Житловий будинок з крупних блоків Наркомату важкої

Завдяки розвитку крупноблочного будівництва у Харкові стало можливим за 20 років (з середини 1960-х – до середина 1980-х) відбудувати велику кількість нових житлових районів у місті. Архітектурну якість «панелек», з яких складаються ці райони, прийнято вважати низькою, особливо зважаючи на рівень їх сучасної відповідності задуму архітекторів, але завжди виникало питання, як архітектор з ідеї якого починається будівництво прийшов до будинку-конструктору?

На початку ХХ століття залізобетон, що як будівельний матеріал почав використовуватись лише у 1870-х роках, з’явився у Харкові. Почала формуватись харківська школа роботи з залізобетоном. Період, коли залізобетон завойовував позиції у архітектурі та будівництві, тривав з 1895 по 1925 роки. Він яскраво представлений харківськими будівлями і роботами харківських майстрів. 

З кінця 1920-х років залізобетон стає традиційним будівельним матеріалом у світі. Наукове вивчення залізобетону призводить до вдосконалення конструкцій: в 1927 Ежен Фрейссіне у Франції створює попередньо напружений залізобетон, розробляються теорії розрахунку конструкцій, починається освоювання різних типів залізобетонних конструкції.

У СРСР велике значення для розвитку експериментально-технічних досліджень в області залізобетонних конструкцій мав організований в 1927 році Інститут споруд. Інститут організував кілька всесоюзних конференцій, на яких обговорювалися питання теорії залізобетону. Перші дві конференції пройшли у Москві та Ленінграді, III всесоюзна конференція у 1934 році була організована у Харкові.

К цьому часу Харків вже мав свою досить потужну школу залізобетону, яка була представлена, як архітекторами так і інженерами. Архітектори естетично осмислювали залізобетонну конструкцію та активно шукали більш якісні архітектурні рішення при його використанні. Інженери працювали над покращенням технічних характеристик залізобетонних конструкцій, працювали над новими технологіями та конструкціями.

Яскравим прикладом харківської школи залізобетону був Держпром, технічна реалізація якого була заслугою саме харківської школи залізобетону. Розрахунок, принципи роботи залізобетонних конструкцій та їх технічна реалізація, відпрацьовані на цьому об’єкті, стали базою для створення залізобетонних заводських корпусів 1930-хроків.

А у 1931 році у Харкові було створено проект, що ознаменував наступний етап у розвитку залізобетонних конструкцій. У СРСР саме харків’яни активно працювали зі збірними залізобетонними конструкціями. І перший в СРСР великопанельний будинок було побудовано на вулиці Пушкінській, 40 у Харкові. [1]

Проект було створено авторським колективом, який складався з 3х архітекторів – Миколи Дмитровича Плєхова, Олексія Олександровича Тація, О.Г. Постникова та інженера Андрія Степановича Ваценка. Будівництво було закінчено у 1933 році. [2, 3, 4]

6-ти поверховий будинок по вул. Пушкінській, 40 – один з яскравих прикладів перших спроб звернення авангардної архітектури до мови класичних взірців. У цьому проекті, який за художніми деталями та принципами створення будинку, ще відноситься до авангардної архітектури, з’являється трьохчасний поділ по висоті фасадів будинку – прийом, запозичений у класичних взірців. 

Будинок по вул. Пушкінській, 40 був однією з робіт Українського наукового інституту споруд (УНІС або УкрДІС). У цьому закладі, що мав свою аспірантуру, зібрався молодий колектив однодумців, які під керівництвом інженера А. С. Ваценка проводили наукові дослідження та створили значну кількість експериментальних будинків. Роботи велись у напрямку створення комплексного збірно-індустріального метода у будівництві, і це була одна з найпотужніших європейських шкіл, що розвивала цей напрямок. 

Важливо зазначити, що колективом інституту були визначені 13 основних принципів збірно-індустріального будівництва. 1 принцип наголошував: «Типізуються та стандартизуються окремі елементи будинку,а не будинок у цілому, причому типізація і стандартизація елементів будівлі ні в якій мірі не повинні і не можуть суперечити ні якості житла, ні архітектурно-художньому оздобленню будівлі». [С. 159, 6]

Нажаль у 1960-х роках економічні аспекти стали важливішими за архітектурно-художні, і будинки, які були яскравими взірцями архітектури свого часу змінились на масовий ширвжиток.

Автор Ольга Швиденко