В пошуках Палацу для мас

3-я зразкова робітнича поліклініка на Московському проспекті

Після жовтневих подій 1917 року, коли Зимній палац у Петербурзі начебто почав належати народу, у архітектурі з’явилось нове соціальне замовлення – створити сучасний Палац для пролетаріату. На початку 1920-х років було створено безліч проектів направлених на пошук ідей та форм такого палацу. Ці проекти, що хоча і ніколи не були реалізовані, але й сьогодні входять у скарбницю архітектурної спадщини.

Що спільного було у цих проектах ? Це були будівлі призначені для значного числа людей. До середини 1925 року плацом для пролетаріату архітектори бачили саме соціальний заклад. У серпні 1925 року С.С. Серафімов у пояснювальної записці до свого проекту харківського Держпрому запропонував саме місце роботи (завод) перетворити на палац, у 1926 – 1927 році, цей замисел буде широко розповсюджений, і у цьому напрямі будуть реалізовувати ідею Палацу надалі. Але до цього часу, як палац осмислювали майже будь-який заклад, який могли масово відвідувати люди: робочі клуби, спортивні зали, театри, університети та поліклініки і т.д.

За архітектурним рішенням Палаци для пролетаріату мали також широкий спектр рішень – від досить авангардних (яскравий приклад Будинок праці у Москві архітекторів братів Весніних) до перероблених історичних запозичень. У цих запозичень також був ідеологічний зміст – запозичували з епох попередніх «революцій». Список «революцій» був широкий – від повстання Спартака у давньому Римі до французької буржуазної революції.

Був ще один шлях вирішення – класичний палац, на який перетворювалась загальнодоступна громадська будова. Яскравим прикладом такого Палацу стала 3-тя робітнича поліклініка на Московському проспекті. До речи, цей будинок навіть мав абсолютно офіційну додаткову назву «Палац саносвіти» (рос. – Дворец санпросвещения). Назва була не випадкова, до 1917 року, постійне медичне обслуговування могли собі дозволити лише заможні люди. Робітники заводів

й гадки не мали, що можна звернутись до лікаря не через хворобу, а з метою профілактичного огляду.

Не дивно, що український уряд 1920-х років, який незважаючи на труднощі, велику кількість наявних грошей вкладав саме у освіту та охорону здоров’я громадян, мав бажання наочно продемонструвати й підкреслити здобутки місцевої політики. Тому один з перших крупних медичних закладів повинен був мати гарне архітектурне вирішення.

Поліклініку у 1925 році спроектували 2 архітектори – Віктор Абрамович Естрович та Олександр Васильович Лінецький. У різних видання їх часто називають авторами цієї будівлі окремо, можливо тому, що вони вирішували різні завдання при проектуванні цього об’єкту.

В.А. Естрович цим проектом відкрив цілий ряд медичних закладів, що спроектував у 1925-1939 роках. Майже усі медичні заклади Харківського та Донецького регіону були побудовані за його проектами. У 1930-х роках він навіть створить альбом типових медичних закладів різного рівня, на базі якого буде до ІІ Світової війни буде створюватись мережа медичних закладів Радянської України.

О.В. Лінецький з початку 1920-х до середини 1930-х років займав посаду головного архітектора Харкова. Це був досить важкий професійний труд. Він формував обличчя міста, постійно, досить успішно вирішуючи суперечки між прихильниками класичної архітектури та авангардної. Але у 1924 – 1925 роках він продемонстрував актуальність класичної архітектури, засобами якої він вирішив будинок ВУЦИКа та 3-ї зразкової робітничої поліклініки.

І якщо комплекс ВУЦИКа демонстрував усьому світу, що Харків столиця нової держави, що стоїть у рівень з Петербургом, Парижем та Вашингтоном, для чого й була запозичена мова класичної архітектури, то робітнича поліклініка, це алегорія заміського палацу, який завжди доступний й де обслуговують пересічного громадянина нової України.

Авторка  Ольга Швиденко