Міжміська телефонна станція на вулиці Конторській

Міжміська телефонна станція (МТС)

Архітектуру столичної доби Харкова спеціалісти знають не погано. На цю тему є великий блок професійних публікацій, захищено декілька дисертацій, регулярно проходять конференції. А об’єкти, які були побудовані після переїзду керівництва республіки до Києву, дуже часто залишаються поза увагою громадськості. Міжміська телефонна станція на вулиці Конторській – один з таких малодосліджених об’єктів. 

У 1930 році колегія Народного комісаріату пошти і телеграфів вирішила, що столиці Української республіки потрібні дві автоматичні станції: нагірна і центральна. [1] І якщо нагорна станція достатньо відома, оскільки часто навіть вважається частиною ансамблю площі Свободи, то інша телефонна станція – малодосліджена. Вона буда побудована у районі Конторської вулиці (на той час Червоножовтнева вулиця), забудова якої почала формуватись ще у кінці ХVІІІ – на початку ХІХ століття. Вулиця була досить щільно забудована капітальними будовами ще до 1917 року, тому АТС – єдина цікава будівля радянських часів у цьому районі.

Будинок АТС був побудований у 1936 році за проектом архітектора
Л. Г. Любарського. Образ цієї будівлі вже досить далекий від авангардної архітектури – будинок симетричний, щедро прикрашений класичним декором, по висоті профілями розбита на 3 частини відповідно до класичних взірців. Однак велика кількість глухих поверхонь стін, квадратні колони, що хоча й нагадують про класичну колонаду, ще залишаються досить близькими до авангардної «промислової» архітектури, не дають однозначно віднести будівлю до сталінського ар деко. Це час «пошуків у радянській архітектурі періоду освоєння класики» [С. 134, ]. 

Що відомо про архітектора цієї будівлі? Він був у першому випуску Харківського інженерно-будівельного інституту (ХІБІ), який був заснований у 1930 році. У 1932 році його дипломний проект, виконаний за програмою міжнародного конкурсу на Палац Рад у Москві у співавторстві з  Г. Лебединським, Л. Луценко, А. Морозом і Сергієвським під керівництвом  Д. Р. Торубарова, І. М. Малоземова та Є. А. Лимаря був визнаний гідним на Всесвітньому конкурсі заохочувальних премій. [3] Наприкінці 1930-х років  Л. Г. Любарський названий у числі викладачів, що керували групою майбутніх громадських архітекторів у ХІБІ. До списку пам’яток архітектури Харкова внесено також житловий будинок по Московському проспекту, 96, який у 1936 році також розпочали будувати за проектом Л.Г. Любарського.

У картотеці Союзу архітекторів Харкова зазначено, що Любарський народився у 1909 році та вибув у 1941 році. Довгий час цей запис розглядали як дату смерті молодого архітектора. Але в опублікованих військових архівах знаходимо згадку про нагородження у 1942 році військового інженера 3 рангу (рос. – военинженер 3 ранга) Льва Григоровича Любарського, що вступив на службу у липні 1941 року [4]. Місце призиву – Ленінський РВК, м. Харкова. Зважаючи, що студенти ХІБІ 1930-х років готувались, як командири інженерних частин, є підстави вважати однією й тою же людиною – військового інженера та архітектора, що спроектував МТС на Конторській. Військового інженера 3 рангу Л.Г. Любарського у вересні 1942 року було представлено до медалі «За бойові заслуги» за участь у військових діях і на час нагородження він продовжував перебувати у строю. Точно невідомо як склалась подальша доля цього командира, що під обстрілом, разом з своїми солдатами будував оборонні споруди. Але після ІІ Світової війни до Харкова він не повернувся.

Тож маємо зразок архітектури 1930-х років, який увійшов у скарбницю харківської архітектури, створений молодим архітектором, що наслідуючи архітектурній молоді 1920-х так само шукав вже свій шлях у архітектурі.

Авторка Ольга Швиденко