Українська Червона армія – відбиток у архітектурі

Квартал «Сотня» та школа Червоних Старшин

У районі Холодної гори вздовж Полтавського шляху багато об’єктів, що будувались для військових. Це не дивно – тут у радянські часи містився військовий гарнізон. Але початком розвитку району мабуть все ж була Школа червоних старшин, що з травня 1920-х років містилась у будівлі Семінарії на сучасній Семінарській вулиці. 

Цей заклад підготував у міжвоєнний час близько 1000 червоних командирів, а в 1920-х роках, це була передова інституція, що запровадила розповсюдження української мови у Червоній армії. За участі викладацького складу школи був виданий у 1924 році «Практичний російсько-український словник для військових». В ужиток вояків Червоної Армії увійшли такі слова, як «старшина», «чатовий», «сотня». 

Навесні 1931 року значна кількість командирів школи була звинувачена у контрреволюційній змові, українізація припинилась. Тим не менш школа проіснувала зі старою назвою до 1938 або 1939 року, і її випускники гідно показали себе під час ІІ Світової війни, про що свідчить меморіальна дошка на честь її випускників, що стали Героями Радянського Союзу.

Які архітектурні об’єкти пов’язані зі Школою Червоних старшин? По-перше, це новий корпус школи, що був прибудований до старого будинку Семінарії наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років. Він мав яскраві ознаки конструктивізму – хрестоподібну форму (була дуже зручна для функціонування вищих навчальних закладів), напівкруглі скляні сходові клітини, ряд круглих вікон. Доречи, схожу архітектуру мала збудована у 1930- 1934 роках 9-а військова школа льотчиків і льотчиків-спостерігачів у Чугуєві.

По-друге, житловий квартал «Сотня», чиє ім’я прямо указує на приналежність військовому об’єднанню. Довоєнний квартал складався з 2х дуже різних за архітектурною частин. Першу частину являє собою 5-типоверховий житловий будинок, що виходить на Полтавський шлях. Він демонструє яскраво виражені ознаки модернізму – балкони на кутах будинку, тераси над 1-поверховими громадськими приміщеннями, штукатурку, що імітувала бетон, та горизонтальні тяги над вікнами, що у цегляних житлових будинках Харкова натякали на горизонтальні вікна залізобетонних будинків. 

І друга дуже не схожа на нього за архітектурою композиція з 2-3 поверхових будиночків. Тут сучасна архітектура не проявляє себе майже ніяк, лише досить сміливе об’єднання кутових корпусів у єдиний об’єм, що дає складну складчасту форму, трішки нагадує про модернізм. У декорі ми скоріше бачимо «пошуки стилю» - різні будинки, досить близькі одне до одного за формою, демонструють нам деталі запозичені з різних стилів. У одного і поясок під дахом нагадує про пошуки українського стилю, у інших - класичні деталі, ще один демонструє декоративну ковку, що відсилає до візерунків ар деко. І як крапка – кутові будинки – лишені жодних ознак декору, навіть такого, що натякає на конструктивізм. 

На німецькій аерофотозйомці 1941 року добре видні рівні доріжки та квітники між цими будинками, нажаль нічого з цього благоустрою до наших днів не дійшло.

Авторка: Ольга Швиденко