Проект нового життя

Будинок Державної Промисловості

Будинок державної промисловості явище багатогранне. У кожного харків’янина свій погляд на цей об’єкт, кожен знаходить у ньому щось своє. Хочу поділитись з вами деякими фактами, що вразили мене.

1. Автори. Широко відомо, що конкурсний проект на Держпром виграли архітектори Сергій Савич Серафімов, Марк Давидович Фельгер та Самуїл Миронович Кравець. Останнім часом віддають належне і головному інженеру будівництва – Павлу Павловичу Роттерту. Але під керівництвом С.М. Кравця існувало Проектне бюро на будівництві Держпрому, яке складалось з молодих архітекторів та інженерів, чиї імена за деякими виключеннями ми не знаємо, тому що вони підписувались як Колектив будівельників Держпрому. Вони розробили з ідеї Серафімова великий будинок, який й зараз вражає розмірами. 

На табличці – підписі, що зараз зберігається в Музеї Держпрому, авторами зазначено, крім основних архітекторів та інженерів, також людей, що займались фінансуванням і просуванням проекту, та бригадирів, завдяки яким були розроблені та реалізовані нові технології Держпрому.

Але існує фото авторів проекту – на цьому фото велика юрба людей – інженери, будівельники, солдати-шефи, кухарки, трактористи і т.д. За концепцією «нового життя» 1920-х років, автори проекту – увесь колектив, що створив Держпром. І багато відомих інженерів, як початок своєї кар’єри з гордістю зазначали «будівельник Держпрому», розпочавши працювати у 1925 році на Буддержпромі чорноробом.

2. Інтер’єри. Будинок державної промисловості у Харкові створювався як офіс для трестів, що були аналогом сучасних міністерств. У цьому будинку працювали головні керівники УСРР. Але сьогодні знайти кабінети цих людей неможливо. Чому? Усі кабінети Держпрому мали єдиний дуже лаконічний дизайн. Кабінет секретарів-машиністів не відрізнявся від кабінету голови тресту. 

Зважаючи на ідею колективізму, найбільшу увагу та виразність отримали приміщення, які розраховувались на перебування великих мас людей. Виразні рішення, які особисто розробляв «майстер інтер’єрів» С.С. Серафімов, надані вестибюлям, залам, їдальням, сходовим клітинам та переходам. 

Перші «пишні» інтер’єри з’явились у Держпромі у 1950-х роках і це були інтер’єри «червоної кімнати» та залів телебачення. І тільки за часів Незалежності почали виникати перші «представницькі» кабінети керівників різних рівнів. 

3.Легенди. Держпром овіяно легендами. Найбільш відомою з них є та, що «Корпуси Держпрому - це закодовані перші акорди Інтернаціоналу». Не одне покоління студентів-архітекторів шукає і не знаходить такий код. Насправді, базою стали слова М. Горького, який сказав: «Я дивлюсь на Держпром, і чую звуки Інтернаціоналу». Зважаючи, що М. Горький у Харкові відвідував колоністів А. Макаренко, що мали традицію в урочисті моменти співати саме цю пісню, а візит Горького і був для них довгоочікуваною урочистою подією, як і відвідання Будівництва Держпрому стало патетичним явищем для письменника; не дивно, що Горький використав саме такий поетичний образ.

Ця невеличка низка фактів, на мій погляд, добре описує не тільки факти, але й дух, з яким створювався Держпром.

Авторка Ольга Швиденко