Архітектурна спадщини Сергія Прокоповича Тимошенко.

Будинок Наркомату праці у Харкові

Будинок Наркомпраці, став пам’яткою архітектури у 1980 році в першій двадцятці номерів. Не зважаючи на архітектурну цінність будівлі, основною причиною збереження тоді була його радянська історія – у цьому будинку у післявоєнні роки містився Обком компартії, а після він належав Обкому ВЛКСМ.

Створення офіційного «досьє» на пам’ятку виявило проблему – на підставі інформації зібраної Віктором Васильовичем Чепеликом будинок було віднесено до архітектурної спадщини Сергія Прокоповича Тимошенко, одного з головних архітекторів, що працювали у стилі українського романтизму (радянська назва стилю – український модерн) [1]. Але ця фамілія з авторів була викреслена. Чому? 

У матеріалах перших дослідників, з посиланням на статтю «Архитектурная жизнь Харькова» [2], датою утворення Будинку Наркомпраці значиться 1925 рік, а автором будинку – П.В. Кушнарьов. У цій статті також наведено фотографією зведеного, але недобудованого на цей час об’єкта. Документа, що підтверджує авторство С.П. Тимошенка знайдено не було. 

Харківські краєзнавці дослідили, що Сергій Прокопович Тимошенко після революції 1917 року був відомий як політичний діяч; він був членом Центральної ради і деякий час – губернським комісаром Харківщини, уповноваженим українського уряду на переговорах з урядом Війська Донського для координування спільних антибільшовицьких військових операцій. У 1919 році він поїхав з Харкова у командировку і вже не зміг повернутись. В 1921 році після обшуку його квартири, його архів у обсязі двох вантажівок, у тому числі й усі креслення його конструкторського бюро-майстерні, були вивезені у невідомому напрямку [3]. Зважаючи, що були вивезені результати 12-річної праці С.П. Тимошенка по дослідженню українського архітектурного спадку, відомий харківський етнограф Микола Федорович Сумцов відразу ж почав шукати вивезені архіви, але усі його пошуки були марними. 

Між тим порівняльний аналіз архітектурних творів харківського періоду С.П. Тимошенка доказує, що у будинку по вул. Мироносицькій № 1 простежуються прийоми, що були використані автором у інших творах. Особливо це видно на фотографії 1943 року, де наявні деталі фасадів, втрачені у 1960-х – 1970-х роках. [4].

Архіви Харкова показують, що у період 1918 – 1924 років будівництво громадських об’єктів було зупинено. У другій половині 1925 року відбулись перші роботи, але будівельні міцності Харкова були вкрай обмежені, навіть найважливіші будинки Харкова, наприклад для ВУЦВК, у 1925 році лише перебудовували й надбудовували. Тож можна припустити, що для Наркомату праці використали недобудований об’єкт.

Згідно довідникам у 1925 році Наркомат праці продовжував міститися у Палаці праці. І лише у довіднику 1928 року народний комісаріат праці значиться по вул. Раднаркомівській № 1. Потім адреса будинку змінилась – у 1930-х роках будинок вже мав адресу вул. Раднаркомівська № 3, а потім отримав свою сучасну адресу по вул. Мироносицькій (на той час Дзержинського) №1. Це свідчить, що забудова навколо будинку, який мав 3 головних фасади склалась пізніше.

Вулиця Жон Мироносиць (колишня Совнаркомівська) до 1917 року з Сумською не перетиналась: існував лише вузький не мощений проїзд по двору Парафіяльного (Костюринського) училища. У архіві до Харківської міської управи збереглось звернення 1915 року про зняття плану дворового місця 1-го вищого початкового училища. Отриманий документ міг бути першим кроком при підготовці проектної документації до будівництва нового корпусу. Зважаючи, що у доробку С.П. Тимошенка вже були проекти учбових закладів, можна припустити, що архітектору замовили новий корпус 1-го вищого початкового училища, який не встигли добудувати через революційні події. А вже у 1925 році інженер-хімік Павло Васильович Кушнарьов добудував цей об’єкт.

За стилістичними ознаками об’єкт представляє собою перехідну архітектуру від українського модерну до модерністських пошуків. Головним елементом архітектурного декору головних фасадів будинку є лопатки зі стилізованим доричним ордером, що тягнуться на висоту 2-4 поверхів. Ознаками українського модерну є шестикутні вікна 4-го поверху, шестикутні вхідні портали, в інтер’єрах 4-го поверху збереглись шестикутні дверні отвори. Баштові об’єми будинку при будівництві також мали шатрові завершення. До характерних елементів українського модерну можна віднести огородження сходових клітин, малюнок автентичних віконних рам вбиралень, дерев’яні сходи на горище, двері горищного входу. Облицювання дворових фасадів імітує залізобетонний каркас з заповненням з червоної цегли, що наближає об’єкт до пошуків модерністів.

Авторка Ольга Швиденко