Архітектурний розвиток СРСР проходив в кілька етапів. В першу декаду після революції головним вектором розвитку мистецтва в радянському союзі став авангард.
Принципи модернізму, на той момент, найбільш виразно зображали революційний дух часу і корінний злам класового суспільства.
Класичне ж спадщина і її форми асоціювалися з буржуазної й міщанською культурою.
Якщо двадцяті роки — це розквіт авангарду і революційного романтизму, то з середини тридцятих — головний стиль, до якого спрямовують свої погляди радянські архітектори це класицизм.
При цьому головною вимогою до архітекторів, яку почав висувати уряд — це наповнення новим соціалістичним змістом історичні форми класичної архітектури. Необхідно було спертися на багатовікові художні традиції Європи й створити новий стиль радянського зодчества, який би увічнив ідеї партії.
В архітектурі відчувається тяжіння до старих стильових особливостей, колонада знову займає своє почесне місце серед декоративних прийомів, часто в збиток зручності та конструктивного остову будівлі. Архітектори намагаються поєднати старе і нове, вони знову і знову звертаються до історизму, але при цьому намагаються створити нову мову класичної соціалістичної архітектури.
В архітектурі Харкова ми можемо виділити будівлі 1930-1940-х років, архітектори яких зверталися до класичних традицій: "3-тя зразкова робоча поліклініка", "Будинок товариства політкаторжан", "Міжміська телефонна станція".
Міжміська телефонна станція, вул. Конторська, 14, 1936 рік, м. Харків
В Харкові існують будівлі 1920-1930 років в яких простежуються такі стилістичні особливості, де в одній будівлі поряд співіснують елементи або принципи формотворення різних течій.
Тому для загального уявлення стилістичних особливостей Харкова 1920-30-х років ми виділи 6 стилістичних напрямів, за якими спробували надати стильовий опис кожного об’єкту в його карточці.
